Реабілітація зеленої ящірки
Про ящірок нещодавно написав Іздрик. Про ігуан.
Чоловік привіз з відрядження екзотичного звіра. Його почало зачіпати, що вона його не любить.
Я в дитинстві тримав ящірок в коробці з під магнітофона; справді, ніяких почуттів до мене вони не виявляли. Може, через умови проживання, або всі вони такі.
Ігуана, мало того, що «не виявляла» – за першої можливості вжерла його за палець – і після цього постійно почала ходити за прокушеним. Зажевріли почуття? Ні. Виявилося, що вона – слабкий закомплексований хижак. Вприскуючи яду, чекає, поки жертва нарешті здохне, і дуже переживає, щоб сильніші світу цього не відібрали здобич. Далі ідея твору втікає в свій бік, створюючи ТАКУ побічну дію:
Після прочитання твору деякі люди почали боятися звичайних ящірок (Lacerta viridis).
А хто їх знає, чим вони дихають? Мабуть, в них довгі зуби (щоб вприскувати яд) і взагалі, треба триматися від них подалі.
Мене попросили розібратися з ящірками. Бо воно гарне та зелене, але хай холодне, а похухати не зашкодить.
Інформація отримана мною в НАН України (не буду оприлюднювати інформатора) – «цілком безпечна».
Не думаю, що ця «реабілітація» вже зможе змінити суспільну думку про ящірок. Головне, щоб змінили ті, хто треба.
