На блог я напишу ще 12 статей. Щось із того, що відкладалося протягом цілого сезону, деякі спостереження, ідеї.
Скажімо, мені нецікаво розмінюватися на різні гуморески, хоча це був корисний період. Мені страшно подумати, скільки всього було написано.
Але сезон разом із вереснем закінчиться, а до весни ще трохи є часу. Блог ще не почав скурвлюватися – якби риба почала гнити, я б перший це відчув, тому ліпше вчасно зупинитися.
Хто був в печері Млинки останніх кілька років, не може не знати про Слимака. Це – мала кудлата собака, що обожнює туристів та ковбасу. Слимак підлиза? Безпідставні звинувачення. Він просто добре знає, на кого треба гавкати.
Я терпіти не можу, коли, їдучи на ровері .. (хоча куди я зараз поїду зі своїми колінами).. змушений відкопуватися від чергової шавки. Мій знайомий для цього, наприклад, використовує петарди. Але коли Слимак з гарчанням намагається розірвати штанку Велосипедисту – а їх в Млинках всього кілька – я годую його м’ясом. На душі – легко та приємно. (ще…)
З душі виривається триколірний мат захвату – людина, що вперше в цьому урочищі, неспроможна фразеологічно передати свої емоції.
Як воно себе подає!
В один момент посеред стінки каньйону виринає темне печерне око. Воно не «з’являється» – воно входить. Ненав’язливо, але з «я завжди сплю біля стінки, а мої шкарпетки лежатимуть на другій поличці зверху».
Чалитися треба на сотню метрів нижче на кам’янистій відмілині – берег під скелею завжди болотяний. (ще…)
Маленький чорний ангел на даху катедрального
В березні це колоритне рукокриле засікли в гроті Млиночки за кілька десятків метрів від печери Млинки. Достеменно відомо, що воно тут не зимувало – кілька тижнів перед тим в Млиночках взагалі кажанів не було. Стабільно рідкісний вид – за останніх 6 років це друга його ява народу біля Млинків. Зимою 2004 його попередник зимував в «Гроті» – за інших кількадесят метрів від головної печери.
Швидше за все «рідкісність» зумовлюється некомпетентністю спостерігачів – хтось мотор від карбюратора не відрізняє, а для когось всі кажани на одне лице.
Найкраще почати млинківську дегустацію легкою стравою “Кажан” – найкращий варіант для знайомства з печерою. Щось схоже на салат “Дністер” з канапкою червоної ікри. (ще…)
Мій уявний друг.
Сага про.. інструктора, гіда, провідника
Потезово, бо інакше вийде щось типу «дядя міліціонер – мій найкращий друг». Я не виважував черговість – всі пункти є по своєму важливими.
Пунктуальність
Ви приїхали потягом до провінційного галицького містечка. На пероні – пара заспаних голубів і мале кудлате собача. Інструктор дзвонить, що буде «за 5 хвилин». Це – один із його смертних гріхів. Час – це найцінніше, що є в нашому житті інструктора. Час – то надто дорогоцінна штука, щоб до нього зневажливо ставитися. (ще…)
Їх банально бояться. А якщо бояться – ненавидять.
А все – через антагонізм до божественного птахи – голуба.
Во, кажан летить!
- Кинь в нього каменем!
Якщо в Млинках ви кинете каменем в кажана – вірогідніше за все, це буде myotis myotis.
Інша справа, що не треба такого робити. Кажани – корисні, вони поїдають нічну мошку, комарів, а що воно на демона схоже, то подивіться на себе в дзеркало – ніхто не ідеальний. Окрім того, 3 відсотки кажанів є переносниками сказу. Варіація російської рулетки – дати вкусити себе 32 кажанам.
Мені траплялося в мережі знайти монографію, присвячену паразитам, розквартированих на кажанах печери Млинки. Інфікованими виявилися всі.
Уявіть собі – ви голодний кліщ, в якого не склалося життя. Замість того, щоб сидіти в якомусь теплому хліві, ви замолоду спокусилися на політ! І де ви зараз? В холодній мокрій печері, сплячка, розумієте, в цього самого кажана. Давно вже. Польоти ся скінчили, а скільки насмокчешся з одненького кажана? (ще…)
Привіт. Ти хто?
Я твій меніск!
Ніколи про тебе не чув..
Зате тепер будеш чути кожного дня!
Я присів на Вікіпедію. Найбільше – на сторінки про Кроулі, проказу, канібалізм та диктаторів. Так–так, пані має смак до збочень. Але мені не страшно – до мене це не має ніякого відношення. Хтось жахітики дивиться, а я про Папу Дока читаю. По справжньому налякався в мережі я лише потрапивши на сайт про травми та хвороби колін. Яке воно все моторошно рідне!
Колінні суглоби не люблять мокрих холодних та вогких середовищ. Зате їх люблю я! (ще…)
Тернопіль… перон…
Жіночки штурмують електричку за всіма кононами «Мистецтва війни» Сунь Цзи. Шустріша вбігає перша… друга блокує своєю з… кхм, блокує прохід в електричку. Решта передають свої баули, які розтавляють на лавках – щоб можна було поспати. Поки все не передано жодна людина не може зайти в салон. Настрій суперський, в навушниках лунають безсмертні «Ми хлопці з Бандерштату».
Станція Шмоньки… тьфу ти… Шманьківчики. Без 100 грам і не вимовиш… Там на електричку запригнув Андрій з якимись горшками… головне щоб бив їх не об мою голову)))
Пів години ходи від станції Залісся і я в святая-святих місцевих аксакалів, в спелеоклюбі. Де знайомлюсь з такими легендарною особистістю – як Папа і прочими уважаємими ліцами))).
Там же Андрій ставить завдання на наступний день… «йдем відкривати новий район, оскільки в команді буде дурень і новачок – то все має вийти…» (ще…)
